У верблюда два горба, потому что жизнь – борьба. Ну, сначала о том, как я начал курить. Пропуская первые пробные сигареты в нежном школьном возрасте, предлагаю начать воспоминания с момента, когда глотание дыма стало регулярным, ежедневным и достигло пачки в день. Этот момент обозначился лет в восемнадцать. Я притворялся тогда слесарем, делая вид, что работаю в одном странном цехе одного странного судоремонтного завода, на котором просто присесть и отдохнуть считалось нарушением трудовой дисциплины. Но вот если у тебя в этот момент в руках была сигарета, то начальство понимало, что у трудового человека перекур, и не выдергивалось. Поэтому курили все. Кроме тех, кому было по каким-то причинам плевать на начальство. У нас, например, бригадир не курил – начальство перед ним танцевало на задних лапках. Вот так пришлось начинать курить часто и много, а денег было мало. Поэтому покупалась всякая дрянь: «Ватра», «Беломор» и даже «Черноморские» – так называемая «Смерть водолаза», жуткая гадость за 12 коп., от которой легкие сворачивались в трубочку.
Два брата пошли на торг продать домашние вещи. Когда они разошлись друг с другом, то один из них впал в блуд. Пришедши, другой брат сказал ему: пойдем в келью нашу, брат! Не пойду, - отвечал он. Почему же? - спрашивал брат. Потому, - отвечал он, - что когда ты отошел от меня, я впал в грех. Желая приобрести его (Мф. 18: 15), брат стал говорить ему: и со мною то же случилось, как я отошел от тебя; но пойдем, покаемся прилежно, и Бог простит нам.
Коли тобі здається, що Бог далеко від тебе, то пам’ятай, що це тобі видається. Коли ти почуваєшся самотнім, то пам’ятай, що це лише твої почуття. Коли ти гадаєш, що світ є дуже поганим, то це лише твої думки. Коли ти сумніваєшся в Бозі, то це лише твій сумнів.
Світ не закінчується на тобі, і не крутиться довкола тебе. Навіть, якщо ти цього дуже хочеш, або так собі уявляєш. Істина визволить тебе.
“Що таке Істина?” – запитав один чоловік, стоячи перед джерелом істини. Цікаво, шукав він її?
Одного дня після пробудження святий Петро відчув дивне натхнення; захотів керувати світом. Він не насмілювався висловити своє недоречне прагнення, але Ісус Христос прочитав це в його серці:
Думаєш, що це легко?
Може, й ні, — зізнався святий Петро. — Але хотів би спробувати.
Добре, — відповів Ісус. — На один день сядеш на троні і керуватимеш світом.
І святий Петро опинився на золотому троні, звідки бачив увесь світ —- міста, країни, села і всіх людей. Його погляд зупинився на одній старенькій, яка спокійно сиділа на луці, а в той час біла корова і її теля паслися обіч. Якийсь чоловік, проходячи повз неї, затримався і запитав:
Що ти робиш?
Пильную корову і телятко. Але тепер захотілося мені їсти, отже, піду щось з'їм.
Одна дівчинка з Антіохії на ім'я Юстина, стоячи біля вікна, нерідко чула, як диякон співає Євангеліє, а оскільки, натхнена Богом, зрозуміла слова розговорилася з дияконом і навернулася до християнської віри. Юстина була вельми вродлива і тому протягом довшого часу її переслідував один юнак на ймення Кипріян. Згодом він теж навернувся до християнської віри, став лікарем і мучеником Христа. А до того... Кипріян з дитинства був негідником, бо коли мав сім років, батько присвятив його дияволу, а потім, як пристало справжньому слузі неприятеля, він вивчав чорнокнижництво, завдяки котрому міг чаклувати і навіть, здається, міг перетворювати дівчат на кобил або якихось бестій. Палаючи великою любов'ю до Юстини, він удавався до всіляких чорнокнижницьких штучок, тільки б оволодіти нею самому або його приятелеві Акладію, котрий також жадав її. Одного дня покликав диявола і сказав йому:
Місіонер прийшов в одне селище і почав проповідувати, закликаючи людей до святості. Реакція населення була досить дивною. Один юнак підійшов до священика і сказав: -але це неможливо бути святим у цьому світі. Місіонер не дискутував. Навіть у дечому підтакував. В кінці розмови запитав юнака: -ти мені довіряєш? Після схвальної відповіді дав ще одне запитання: -ти можеш кожного дня помолитися 100 раз особливу молитву? Вона дуже коротка і тому у тебе не займе багато часу. Господи, зроби мене святим.
Одного разу, один учень покинув свого учителя. Він був розчарований останньою наукою мудреця. Довгі роки навчався у нього мудрих речей і навіть, будучи ще учнем, вже мав успіхи. Все було б добре, якби не останній жест учителя. Це не сподобалось йому і він вирішив покинути його.
Історія знає один випадок, який пропоную до роздумів: використання людини людиною і служіння людини людині.
Його називали Учителем. Він учив життя, тобто розповідав про те, що люди покликані жити у любові один до одного, повинні не осуджувати, але більше бути вирозумілими (як варіант пропоную слово виваженими), спішити на допомогу усім, хто потребує незважаючи нінащо. Кажуть, що він був незвичайною людиною. Творив чуда, говорив слова авторитетно, але, що вражало усіх найбільше – це те, що він розумів іншу людину настільки глибоко, як ніхто в історії людства, той, котрий сказав слова: людина є більша за закон.
Багато-багато років тому в глибоких лісових хащах жило братство старих монахів, таких старих, що деякі з них уже стояли одною ногою в передпокої неба. Але їхні серця залишалися молодими і гарячими в служінні Божому, а їх любов була така палка, що похвальні і вдячні гімни, які вони співали, лунали все вище. Чим більше роки згинали їх плечі, а голови покривала сивина, тим радісніший спів було чути здалеку, і тим більше людей зупинялися з подивом: — Чого ж так тішаться шановні брати, адже взагалі не мають причин для радості? Дійсно, те, що говорили люди, було правдою. Шановні брати не мали нічого з того, що надає привабливості земному життю. Мешкали вони в лісі у потрісканій скинії, щілини якої служили їм вікнами, а єдиною розкішшю були дерев'яні двері, поставлені одної зимової ночі перед входом чиїмись невідомими руками, — може, ангелом? (Тоді дув північний вітер, злий, мов сам диявол, а поблизу було чути завивання вовків.)
Розповідають, що з гробу блаженного Андрія, бувало, сипалася манна, наче борошно, і витікала олія з наисолодшим запахом, що передрікало плідність полів. Якщо олія виділялась рясно, то земля щедро плодоносила, якщо ж ні — жнива були вбогі. Один дуже побожний єпископ з-поміж усіх святих особливо почитав Андрія і завжди обіч титулу своїх творів дописував: «На честь блаженного Андрія». Але одвічний неприятель людини не міг знести святості єпископа і застосував усю свою підступність, щоб перехитрити його. Одного дня він прийняв вигляд прекрасної жінки, прийшов у палац єпископа і попросив, щоб той висповідав його. Єпископ відіслав красуню-каянницю до свого сповідника, котрому дав повну владу відпускати гріхи. Жінка відповіла: — Нікому не довірю таємницю моєї душі, тільки самому єпископові.
Уважаемые посетители !
Этот сайт создан и существует исключительно на добровольном пожертвовании . Администрация сайта будет Вам очень признательна за свой вклад на поддержку и развитие данного ресурса.
Всемогущий Вечный Боже, сотворивший нас по подобию Твоему, и всё благое, истинное, прекрасное, наипaче в Божественном Лице Единородного Сына Твоего, Господа нашего Иисуса Христа, искать заповедавший, благоволи, молим Тебя, чтобы предстaтельством святого Исидора, епископа и Учителя Церкви, мы во время странствования в Интернете направляли наши руки и очи лишь к тому, что Тебе угодно, и принимали с любовью и терпением всех, кого встретим. Через Христа, Господа нашего. Аминь.
М
