Богородиця саме збиралася випрати сорочечку Ісуса, коли побачила на лузі дівчинку, що пасла корову. і покликала її і говорить:
— Чи не могла б ти хвилину потримати Дитятко,
бо Я хочу випрати цю сорочечку?
— Охоче, — відповіла дівчинка, котру звали
Катерина.
Вона взяла на руки Ісуса, зауважила, що ніколи не бачила такої гарної дитини, як ця, і, крадькома зрізавши кучерик, сховала його на грудях.
Коли Богородиця прийшла за Дитятком, то помітила, що бракує одного кучерика, і запитала Катерину:
— Це ти взяла Його кучерик?
Дівчинка почервоніла від сорому і сказала:
— У нього такі чудові кучері, що я захотіла один
взяти собі. Якщо хочеш — поверну.
— Залиш собі.
І жінка з сонною милою Дитиною пішла.
Наступного дня Катерина знову пасла корову на луці і сподівалася, що ще раз з'явиться прекрасна Пані з Дитиною на руках. Але замість Неї з'явився ангел і сказав:
Чи не бачила ти поблизу Господа і Богородицю?
Учора бачила одну Пані з Дитятком. Пані прала, а Дитина спала. Поглянь, навіть залишила мені Його кучерик.
Ангел узяв кучер і сказав:
— Це Його волосся!
Катерині перехопило подих.
— Тримала на руках самого Господа, — сказала
до себе, -- а не впізнала Його.
Якогось дня Катерина набирала воду з криниці, коли побачила, що до неї наближається паломник, який хотів напитися води. Одягнений був у червоний плащ і опирався на заквітчану палицю.
— Даси мені напитися, Катерино?
-- Пий, — і подала йому відро. — А звідки Ти ;знаєш моє ім'я? Ми що, вже колись зустрічалися?
Чужоземець припав до краю відра і пив довгими ковтками, а на питання не відповів. Коли вгамував спрагу, сказав:
— До побачення.
І вже хотів іти, як Катерина попросила:
— Чи не даси мені одну квітку, що прикрашає
твою палицю?
— Охоче.
Дав їй квітку і швидким кроком рушив далі. Хвилиною пізніше з'явився ангел і, побачивши Катерину, запитав:
— Чи ти бачила Господа, як проходив тут?
— Я бачила спраглого чужоземця, і дала Йому напитися. Поглянь, Він навіть залишив мені квітку зі своєї палиці.
Ангел поглянув на квітку і сказав:
— Так, це був саме Він! Катерина закам'яніла.
— Дала Господу напитися, — сказала собі, — і не впізнала Його?
Одного разу Катерина пекла хліб, коли відчула, що за її плечима стоїть якийсь незнайомець. Обернулася і побачила бідняка, такого обшарпаного, наче Його огорнули всі злидні світу. Зрозуміла Катерина, що він голодний, і сказала:
— Закінчу пекти хліб — один дам Тобі. А поки що посидь.
Витягла хліб із печі, взяла одну паляницю і дала в руки біднякові. Страшенно зраділий, він одразу почав їсти.
— Дякую! — сказав.
А перед тим, як піти, зібрав крихти і вклав їх в долоню Катерини зі словами:
— Можу тобі дати лише крихти твого милосердя, їх вистачить для птахів.
Пішов — і одразу ж з'явився ангел, котрий, побачивши Катерину, запитав:
— Чи ти не бачила Господа, що тут проходив?
— Бачила убогого, злиденнішого за всіх злидарів світу — був голодний. Дала Йому хліба, а Він залишив мені оці крихти.
Ангел глянув на крихти і їхній блиск засліпив його:
-- Це був Господь!
Тоді Катерина вибухнула плачем, і весь дім збігся дізнатися про причину цих сліз.
Ось чому якщо якась дитина, чужоземець, убогий просять про щось, їх ніколи не відсилають з порожніми руками. У кожному з них люди бачать Господа.
Ренцо Пеццані
/ З книги християнчькі легенди /
М
