Розповідають, що з гробу блаженного Андрія, бувало, сипалася манна, наче борошно, і витікала олія з наисолодшим запахом, що передрікало плідність полів. Якщо олія виділялась рясно, то земля щедро плодоносила, якщо ж ні — жнива були вбогі.
Один дуже побожний єпископ з-поміж усіх святих особливо почитав Андрія і завжди обіч титулу своїх творів дописував: «На честь блаженного Андрія».
Але одвічний неприятель людини не міг знести святості єпископа і застосував усю свою підступність, щоб перехитрити його. Одного дня він прийняв вигляд прекрасної жінки, прийшов у палац єпископа і попросив, щоб той висповідав його. Єпископ відіслав красуню-каянницю до свого сповідника, котрому дав повну владу відпускати гріхи. Жінка відповіла:
— Нікому не довірю таємницю моєї душі, тільки самому єпископові.
Тоді єпископ прийняв її, і вона йому сказала:
— Благаю тебе, змилосердися наді мною! Я прибу
ла, самотня і вдягнена як паломник, хоч з дитинства
звикла до розкоші, бо є донькою царя. Батько хотів
видати мене заміж за могутнього князя, але я пожерт
вувала своє дівицтво Христу і відчуваю огиду до
тілесного зближення. Тому, не знаходячи іншого
виходу, як послухати царя або бути відданою на
страшні муки, воліла залишити мою вітчизну, ніж
не дотримати вірності моєму істинному нареченому.
Чула про твою святість і прийшла, щоб схоронитися
під твоїми опікунськими крилами.
Єпископ, здивований тим, що в такій гарній голівці стільки духовної ревності, доброзичливо відповів:
-- Не лякайся, дочко, бо Той, котрому надаєш перевагу над собою, дасть тобі в цьому житті всі свої милості, а в майбутньому — повноту слави. Віддаю в твоє розпорядження себе і все моє майно. Сьогодні повечеряємо разом.
На це жінка відповіла:
— Не проси цього, бо я боюся, що це може викли
кати підозру і зашкодити твоїй святості.
Відповів єпископ:
— Ми будемо в численному гроні, отже, ні на кого
не впаде жодна підозра.
Отож сіли за стіл; єпископ не міг стриматися, щоб не дивитись на жінку і не дивуватися її красі, а що довше її роздивлявся, то більше збуджувалися його почуття, бо диявол відкрив у них болючу рану. А врода жінки зростала з кожною хвилиною, і єпископ відчував спокусу здійснити з нею гріх.
Але раптом якийсь паломник постукав у ворота і голосно попросив прийняти його, йому не відчинили, він попросив ще голосніше. Тоді єпископ запитав жінку, чи слід прийняти паломника, як гостя. Та ж відповіла:
-- Постав йому якесь важке питання. Якщо зможе відповісти на нього, тільки тоді прийми.
Усі замислилися, але ніхто не зміг знайти достатньо важкого питання, тому єпископ звернувся до жінки:
— Підкажи ти це питання, бо всіх перевершуєш
знанням і красномовністю.
На це ланка відповіла:
~ Запитай його, що створив Бог найчудовішим, хоч і малим.
На це паломник одразу відповів:
— Різноманітність і красу облич, бо серед стількох
людей, створених від початку до кінця світу, немає
двох, котрі були б однакові, а на такому маленькому
просторі Бог вмістив усі почуття тіла.
Але жінка знову сказала:
— Постав йому інше питання, заплутане і дуже
важке, щоб міг довести свою мудрість і виявитися
гідним місця за столом єпископа. Запитай його хоч
би таке: яка відстань від неба до землі.
Тоді паломник відповів посланцеві, котрий передав йому питання:
— йди до того, хто тебе послав, і запитай про те саме. Відповість тобі набагато краще, ніж я, бо він поміряв цю відстань, коли падав з неба в пекельну прірву. Чи ви ще не зрозуміли, що це не жінка, а диявол в образі жінки?
Побіг переляканий посланець, щоб повторити відповідь паломника, але в той же момент, на загальне остовпіння, диявол, що вдавав з себе жінку, зник. Тоді єпископ, відновивши рівновагу духа, став гірко докоряти собі і з плачем благати Бога прощення своєї провини. Він послав слугу, щоб той привів паломника, але виявилося, що і той зник.
Єпископ скликав усіх людей, розповів, що сталося, і наказав постити і молитися, щоб Бог об'явив комусь, ким був той таємничий паломник, котрий урятував його від такої біди. Тієї ж ночі було повідомлено єпископові, що той паломник був блаженним Андрієм, який зійшов з неба, щоб охоронити його від пекельної спокуси. І з того часу в єпископа ще більше зросло почитання святого Андрія.
За Якобом де Вораженом
М
