Одна дівчинка з Антіохії на ім'я Юстина, стоячи біля вікна, нерідко чула, як диякон співає Євангеліє, а оскільки, натхнена Богом, зрозуміла слова розговорилася з дияконом і навернулася до християнської віри. Юстина була вельми вродлива і тому протягом довшого часу її переслідував один юнак на ймення Кипріян. Згодом він теж навернувся до християнської віри, став лікарем і мучеником Христа. А до того... Кипріян з дитинства був негідником, бо коли мав сім років, батько присвятив його дияволу, а потім, як пристало справжньому слузі неприятеля, він вивчав чорнокнижництво, завдяки котрому міг чаклувати і навіть, здається, міг перетворювати дівчат на кобил або якихось бестій. Палаючи великою любов'ю до Юстини, він удавався до всіляких чорнокнижницьких штучок, тільки б оволодіти нею самому або його приятелеві Акладію, котрий також жадав її. Одного дня покликав диявола і сказав йому:
Місіонер прийшов в одне селище і почав проповідувати, закликаючи людей до святості. Реакція населення була досить дивною. Один юнак підійшов до священика і сказав: -але це неможливо бути святим у цьому світі. Місіонер не дискутував. Навіть у дечому підтакував. В кінці розмови запитав юнака: -ти мені довіряєш? Після схвальної відповіді дав ще одне запитання: -ти можеш кожного дня помолитися 100 раз особливу молитву? Вона дуже коротка і тому у тебе не займе багато часу. Господи, зроби мене святим.
Одного разу, один учень покинув свого учителя. Він був розчарований останньою наукою мудреця. Довгі роки навчався у нього мудрих речей і навіть, будучи ще учнем, вже мав успіхи. Все було б добре, якби не останній жест учителя. Це не сподобалось йому і він вирішив покинути його.
Історія знає один випадок, який пропоную до роздумів: використання людини людиною і служіння людини людині.
Його називали Учителем. Він учив життя, тобто розповідав про те, що люди покликані жити у любові один до одного, повинні не осуджувати, але більше бути вирозумілими (як варіант пропоную слово виваженими), спішити на допомогу усім, хто потребує незважаючи нінащо. Кажуть, що він був незвичайною людиною. Творив чуда, говорив слова авторитетно, але, що вражало усіх найбільше – це те, що він розумів іншу людину настільки глибоко, як ніхто в історії людства, той, котрий сказав слова: людина є більша за закон.
Багато-багато років тому в глибоких лісових хащах жило братство старих монахів, таких старих, що деякі з них уже стояли одною ногою в передпокої неба. Але їхні серця залишалися молодими і гарячими в служінні Божому, а їх любов була така палка, що похвальні і вдячні гімни, які вони співали, лунали все вище. Чим більше роки згинали їх плечі, а голови покривала сивина, тим радісніший спів було чути здалеку, і тим більше людей зупинялися з подивом: — Чого ж так тішаться шановні брати, адже взагалі не мають причин для радості? Дійсно, те, що говорили люди, було правдою. Шановні брати не мали нічого з того, що надає привабливості земному життю. Мешкали вони в лісі у потрісканій скинії, щілини якої служили їм вікнами, а єдиною розкішшю були дерев'яні двері, поставлені одної зимової ночі перед входом чиїмись невідомими руками, — може, ангелом? (Тоді дув північний вітер, злий, мов сам диявол, а поблизу було чути завивання вовків.)
Розповідають, що з гробу блаженного Андрія, бувало, сипалася манна, наче борошно, і витікала олія з наисолодшим запахом, що передрікало плідність полів. Якщо олія виділялась рясно, то земля щедро плодоносила, якщо ж ні — жнива були вбогі. Один дуже побожний єпископ з-поміж усіх святих особливо почитав Андрія і завжди обіч титулу своїх творів дописував: «На честь блаженного Андрія». Але одвічний неприятель людини не міг знести святості єпископа і застосував усю свою підступність, щоб перехитрити його. Одного дня він прийняв вигляд прекрасної жінки, прийшов у палац єпископа і попросив, щоб той висповідав його. Єпископ відіслав красуню-каянницю до свого сповідника, котрому дав повну владу відпускати гріхи. Жінка відповіла: — Нікому не довірю таємницю моєї душі, тільки самому єпископові.
Як можу покращити своє духовне життя? - допитувався учень у вчителя. - Зроби із собою те, що скульптор робить зі статуєю коня: бере брилу мармуру й усуває з неї все те, що не нагадує коня. - Що хочеш тим сказати? - Відкинь, мов ударом молота, все те, чим ти НЕ Є: кожну думку, почуття, вчинок, застереження. Тільки так і відкриєш той мистецький витвір, яким ти, безумовно, є, впізнаєш і руку твого Творця.
Шліфувуючи щоденністю, різьблячи терпінням і зусиллями, відкидаєче несправжнє - виявить твоє справжнє обличчя, що дане Богом.
Якось клітинка людського організму роздумувала про життя. Вона думала, що життя не таке вже й гарне - адже є так багато є страждань. Вона бачила, що довкола неї багато таких же клітин, всі народжуються, живуть, трудяться, одружуються, розмножуються й помирають. І так покоління за поколінням. Та ще постійні війни з бактеріями, вірусами та мікробами... Й навіщо ми живемо? Навіщо таке життя, в якому стільки страждань? Значить - немає ніякого смила в тому, немає ніякого вищого розуму, немає ніякої ЛЮДИНИ, що стояла б над нимии й чия свідомість заповнювала б наш світ та управляла ним - до такого висновку прийшла клітинка. Бо якби дійсно була ЛЮДИНА - то була б й мета, й смисл цього життя й не було б стільки страждань, бо всім цим управляла б це вища, розумна й добра істота...
На днях мені дорікнули, що я лицемір. Пояснення було дуже просте: “На проповідях говориш одне, а от у житті поводишся по-іншому”. У тиші свого серця почав роздумувати про сказані мені слова. Перше, що мені прийшло на думку, це те, що сказане зауваження було не без причини. Почалась духовна криза і осудження себе самого. Та Господь змилосердився надімною і повернув спокій до мого серця. Мені пригадались Його слова сказані до нас людей: “Хто з вас без гріха?”Отож всі ми грішні: ти, що читаєш, і я, що пишу, і та особа, що мене критикувала.
Коли людська душа виходить з тіла - здійснюється якесь таїнство. Якщо повинна вона в гріхах - то приходять юрби демонів (недобрі ангели та темні сили) й забирають її до себе. І ніхто не повинен дивуватися з того, бо якщо душа, перебуваючи в цьому світі, корилася їм, була їхнім рабом, то відходячи звідси, повністю переходить під їхню владу.
А що стосується благої частки, то ти повинен уяснити собі: при святих рабах Божих вже нині перебувають Ангели і святі духи, які їх стережуть і охороняють. І коли виходять душі праведників з тіла, тоді лики Ангелів приймають їх до чистого світу і приводять до Господа.
Уважаемые посетители !
Этот сайт создан и существует исключительно на добровольном пожертвовании . Администрация сайта будет Вам очень признательна за свой вклад на поддержку и развитие данного ресурса.
Всемогущий Вечный Боже, сотворивший нас по подобию Твоему, и всё благое, истинное, прекрасное, наипaче в Божественном Лице Единородного Сына Твоего, Господа нашего Иисуса Христа, искать заповедавший, благоволи, молим Тебя, чтобы предстaтельством святого Исидора, епископа и Учителя Церкви, мы во время странствования в Интернете направляли наши руки и очи лишь к тому, что Тебе угодно, и принимали с любовью и терпением всех, кого встретим. Через Христа, Господа нашего. Аминь.
М
