Монастир Св.апостолів Петра і Павла

Фотографії Зенона Філіпова

МОНАСТИР
Святих верховних апостолів Петра і Павла ОО.Василіян м. Дрогобич

Монастир Святих верховних апостолів Петра і Павла ОО.Василіян у Дрогобичі має довголітню, славну і тяжку історію, яку він пережив і перестраждав разом зі своїм народом. Більше ніж два століття монастир стоїть на сторожі істинної віри, яку плекав та оберігав і у часи миру і радості, і в часи гонінь і смутку. Це святиня, яку знає і до якої лине Божий люд, щоб зачерпнути духа миру, любові і благодаті.
Свята обитель є осідком ОО.Василіян - найдавнішого в Україні Чину, який ревною молитвою і жертовною апостольською працею спричиняється до поширення між людьми Божого Царства. За словами св. Василія Великого, чернець - досконалий християнин, який бажає вповні виконати заповіді любові до Бога та ближнього. Усе життя монаха спрямоване на те, щоб живучи у чернечій спільноті, через молитву і працю нерозлучно поєднатися з Господом, а у Василіянському монастирі контемпляція поєднана з апостолятом.
Місцем зустрічі людини з Богом є храм. Для Дрогобича храм Святих верховних апостолів Петра і Павла є міцною духовною твердинею, яка промовляє про вічне серед гамору сучасної цивілізації. У цій Святій обителі людина віднаходить душевний мир та спокій, тамує духовну спрагу, відчуває відблиск Небесного Царства вже тут, на землі.
Монастирський храм Святих верховних апостолів Петра і Павла має свою давню історію. Вперше дерев'яна церква була збудована у 1777р., але, на жаль, вона згоріла у 1825 р. внаслідок нещасного випадку. Старанням ченців і парохіян за три роки вдруге було споруджено храм, який був освячений 1831 р. в день святого священномученика Иосафата. Через сто років храм був закритий у зв'язку з ремонтно-реставраційними роботами, а ченці переселилися до Святотроїцького монастиря. Персональні відомості про ченців свідчать про наявність чіткої системи регламентації посад та обов'язків. Важливим пластом діяльності ОО.Василіян у Дрогобичі стала культурно-освітня праця. Так, ще у 1775 р. вони відкрили при монастирі школу, реорганізовану в гімназію з українською мовою навчання.
Важким випробуванням для ченців та мирян стали роки радянщини, коли нова колоніальна влада деяких монахів репресувала, деяких замордувала у катівні НКВС, яка знаходилася поряд із храмом Святих верховних апостолів Петра і Павла. У цей період загинули ієромонахи Северіян Бараник, Яким Сеньківський, Віталій Байрак, ЧСВВ, проголошені Блаженними Святішим Отцем Іваном-Павлом II під час візиту в Україну 27 червня 2001 р.
Після ліквідації в 1959 р. Дрогобицької області храм Святих верховних апостолів Петра і Павла був переданий педагогічному інститутові і служив студентським клубом для танців та інших розваг, а в приміщенні монастиря були розташовані лабораторії.
Зруйновану святиню остаточно було повернуто громаді УГКЦ 22 лютого 1990 р. Спільними зусиллями ченців та мирян храм відновлено. 12 липня 1990 р. на честь храмового празника вперше від часу насильного закриття на подвір'ї храму відбулася Служба Божа.
Вірні приходять до відновленого храму як до духовного джерела Божої благодаті, приносячи з вірою і надією свої молитви за заступництвом Богоматері, на честь якої на подвір'ї монастиря була посвячена фігура. Особливу набожність мають парохіяни до Блаженних Преподобномучеників Северіяна, Віталія і Якима, які є для них взірцем у вірі, любові, служінні. Стіни храму й монастиря стали свідками їхньої глибокої молитви за покривджених і кривдників, за минуле й прийдешнє. В особах ієромонахів Северіяна, Віталія та Якима, ЧСВВ Дрогобицька земля отримала могутніх заступників, а мозаїка з їхнім зображенням стала окрасою не лише монастиря, а й усього Дрогобича.
Спомином про страсті і смерть Ісуса Христа є композиції «Голгота» та «Гробниця» на території монастиря, біля яких миряни складають свої молитви і віднаходять душевний спокій. З фігури-фонтану «Хрищення Ісуса в Йордані» вірні черпають свячену воду, яка оздоровлює душу й тіло, омиваючи від усякої скверни.
Монастирська брама завжди відчинена для тих, хто шукає Бога. І куди б не вели життєві дороги, яким принадним не видавався б світ, лише у тиші храму, при спокійному мерехтінні свічок і молитовному співі серце людини сповняється Добром, Любов'ю, приходить до пристані Божого милосердя і благодаті.